Делегація МГО Міжнародна асоціація професіоналів похоронної справи відвідала світовий форум FIAT-IFTA – виставку похоронної культури та індустрії у Парижі і мала змогу детально ознайомитися з похоронною справою у Франції.

Слоган виставки: Де б ти не був, ми завжди поруч з тобою

Міжнародна виставка FUNERAIRE PARIS має на меті зібрати всіх зацікавлених у даній тематиці в одному місці і в один час. Виставка ритуальних товарів, аксесуарів та послуг розрахована передусім на професійних відвідувачів. Серед експонентів можна побачити як найбільших лідерів галузі, так і тих, хто робить перші кроки. Свої новітні досягнення і передові напрямки розвитку похоронної індустрії демонструють представники національних ринків Італії, Іспанії, Бельгії, Хорватії, Голландії, Угорщині, Німеччині, Люксембургу, Великобританії, США, Словенії, Румунії, Португалії, Чехії та інших країн.

Професійний салон спеціалізований.  Усі сектори величезного павільйону представлені в категоріях: товари і аксесуари, автомобілі від катафалків до спецмашин, сувеніри, церемонії, послуги, організація, машини і верстати, догляд, матеріали, флористика, каменярство і намогильні споруди, професійна преса аж до 3D принту.

Все це дає змогу експонентам представити свою продукцію та інновації в адаптованих умовах. Кожен відвідувач може швидко знайти те, що шукає, і, нерідко розпочинає з нових інвестицій, що навіть не були заплановані. В рамках виставки FUNERAIRE відбуваються конференції, де обговорюються питання нововведень до законодавства, кремації, управлінні кладовищами, складання кошторису похорону, збереження надгробків, репатріація померлих, новини ритуалу, а також нових засобів бальзамації і нових підходів санітарної медицини. Протягом трьох днів роботи виставки кожен знайде все необхідне в одному місці, зможе закупити всі приналежності для організації похорону та проведення похоронної церемонії для кращого задоволення вимог своїх клієнтів, а також для подальшого догляду за місцями поховань, їхнього оформлення, оздоблення і увічнення пам’яті померлих.

Ритуальна сфера діяльності впродовж останніх десятиліть стрімко розвивається, приходять нові технології разом з ІТ, і, як наслідок, відзначається жорстка конкуренція на ринку. Цілком логічно, що лідируючі місця займають підприємці, котрі пропонують клієнту послуги та товари, що відповідають останнім досягненням. Важливо все: якість, технологія, індивідуальність, нестандартні пропозиції, дизайн і матеріали, кольорова гама.

Для того, щоб мати можливість зацікавити покупця і переконати його в своїй перевазі щодо конкурентів, потрібно реалізовувати нові ритуальні ідеї, які й черпаються саме на великих міжнародних виставках похоронної культури та індустрії. Ритуальні виставки – це платформа для вивчення нових товарів, аксесуарів і видів діяльності в послугах, тенденцій і технологій, а головне – місце, де можна і потрібно дбати про нові знайомства та обмінюватися практичним досвідом.

Величезна пропозиція від автопрому. Катафалки від класичних Bentley Continental і Rolls-Royce Phantom, суперкарів Mercedes-Benz S-Class і Maybach Landaulet – до новомодних Volvo Cars 90-ї серії і Maserati Quattroporte. Включно з новинками від концернів FIAT, BMW та Renault, заводу OPEL, Wolksvagen-Audi Group, та інших європейських виробників. Розмаїття  кольорів, обтічні та агресивні силуети, хромовані та золочені решітки радіаторів, повний фарш салону, скляні і шкіряні вантажні відсіки з підйомниками і ліфтами… Але головне – внутрішнє оздоблення, а надто світло: підсвічування в колір салону, зоряне небо,  дизайнерська гама світлодіодних рішень. Всього не перелічити.

Зовнішність суперкарів на будь-який смак. Салони скляні, металеві, шкіряні; дах і стеля – аж до трансформації і кабріо, двох і трьохзонні клімат-контролі, холодильні камери для транспортування в спеку і на великі відстані, круїз-контроль аж до супутникової навігації, безшумність двигунів і підвісок на повітряній подушці, і нарешті – електро катафалки як данина моді і вимозі часу.

Сектори трун можна умовно поділити на чотири категорії. Класичні – а це традиційні дерев’яні і шпоновані відповідають як стилю країни-виробника, так і традиціям релігійним. Друга палітра – це новомодні різних кольорів аж до червоних, блакитних, салатових і фіолетових, а також оздоблені дорогим каміннім і кришталем Сваровскі.

Третя група – на вимогу екологічних зелених поховань: продукція з пробкового дерева, кокосової стружки, тирси, бамбуку, водоростей і лози, спец картону, пелюсткового прес-паперу і аналогів пап'є маше. І, нарешті, четверта – це хай-тек із металу з виблиском золота і срібла, нових форм, замків тощо.

В секторах урн домінує білий колір, хоча, зрозуміло представлена уся палітра кольорів. Матеріали різні: метал, дерево, різні види пластику і пластмас. Оздоблення переважно різними видами кришталю, слюди, напівдорогоцінного каміння, штучних алмазів і Сваровські. Чимало еко урн для зелених кладовищ із тих же матеріалів, що й еко труни.

Аксесуари перелічити не візьметься ніхто. Це усілякі дрібниці для трун і урн, усе необхідне для прощальних церемоній, від свічок, як натуральних, так і лед, до канделябрів, табличок, підставок, візків і навіть дитячих героїв казок і мультфільмів тощо. І такий же перелік всього необхідного для оздоблення могил.

Сингуматори (похоронні ліфти) традиційні механічні та з електроприводом, а до них підставки, шторки і возики. Тут же консультант, котрий порадить, підкаже, допоможе з вибором.

Великі сектори для санітарних служб і протиепідеміологічних розрахунків, паталогоанатомій і відділень з бальзамації. Тут же манекени для демонстрації вживання тих чи інших механізмів, хімії, спецодягу і спецзасобів. Все можна побачити і на навчальному відео, прослухати коментар фахівця.

Поруч автомобілі з повним комплектом санітарного обладнання для транспортування жертв трагедій, аварій і катастроф, як на землі, так і в повітрі та на воді, а також померлих під час вірусних та інфекційних пандемій.

Цікавими видаються сектори усіляких засобів друку, від звичайних – до 3D. Спеціалісти показують, як проти лічених хвилин можна підготувати і видрукувати фото для прощальної церемонії, створити портрет на склі, на камені, дереві, металевій пластині для цвинтаря чи колумбарію. Та головне – в 3D можна отримати і одразу оцінити зовнішній вигляд намогильної споруди вже під час першої зустрічі із замовником.

Індустрія всього необхідного для колумбарію – окрема сторінка виставки. Різні панно і скляні картини, що не б’ються з видами природи, портретами, капсулами з флешками, електронними базами відео та звуку, блискучими урнами яскравих кольорів тощо.

Чимало відвідувачів біля флористів. На ваших очах створять фантастичну екібану з живих квітів з допомогою вазончиків з квітучими рослинами різних кольорів та заготовлених спеціальних стендів з нішами. Живий вінок на цвинтар, катафалк, до колумбарної стіни, буквально все, що забажає родина небіжчика.

Величезні сектори із мобільним звуком, сценою, кафедрою та півколами рядів стільців, що швидко збираються в амфітеатр для прощальних церемоній, шатри і навіть переїзний літній сад з пальмами та ліанами. Тут же світло, прожектори, електро свічки, кольорові декоративні світильники тощо.

І чи не найширше представлена в рамках виставкового форуму Парижа текстильна продукція ритуального спрямування. Найперше – все для трун і саркофагів. Білі, рожеві, блакитні, світло-сірі, сріблясті, блискучі і матові, м’які і пухнасті види білизни виглядають радше як для живих. Все створено з любов’ю і неабиякою майстерністю. Тут же ритуальний одяг, переважно для жінок, з вуаллю і відповідними аксесуарами та взуттям, покривала, форма одягу персоналу ритуального бюро – від робітника до виконавця плану похорону. Безліч брошок і значків, специфічна ювелірка, розмаїття капелюхів – від класичних циліндрів, до фуражок і беретів з логотипом компанії.

Сектори каменярства демонструють не лише намогильні споруди, різноманітні плити для цвинтарів і колумбарних ніш, але й скульптури Діви Марії, Спасителя, дійових осіб біблійних сюжетів. Поруч розмістилися виробники верстатів для обробки каменю, всього необхідного для скульпторів і художників на граніті й мармурі.

Виставка похоронної культури, товарів і послуг FUNERAIRE PARIS –  це разом із заходами у виставковому центрі Дюссельдорфа – провідні міжнародні виставки ритуального справи в Європі  і одні з наймаштабніших у світі. Ці заходи міжнародного значення охоплюють усі напрямки похоронної сфери, формуючи тенденції розвитку галузі на найближчі роки, а швидше навіть  десятиліття.

Представлені в Парижі у ході масштабного проекту інновації, демонстровані технології та обладнання, а також пропоновані послуги активно впроваджуються учасниками ринків і знаходять високий попит у кінцевого споживача.

Одне з найважливіших завдань, що реалізує FUNERAIRE PARIS як виставка ритуальних товарів і послуг від індустрії Європи  – активна комунікація між провідними гравцями цієї сфери послуг, обмін досвідом, і реклама всього, що тільки можна собі уявити в цій галузі загалом.

Завдяки цьому діловому спілкуванню утворюються нові бізнес-зв'язки, укладаються контракти, підвищуються стандарти надання ритуальних послуг і виробництва цієї доволі непростої продукції.

Давні ритуальні традиції і обряди народів, незалежно від їхніх віросповідань і поглядів на поховання знайшли своє безпосереднє відображення у відповідній продукції і послугах. Найширше, зрозуміло, представлені компанії Франції і країн Євросоюзу.

Американських виробників максі трун та саркофагів ми, на жаль, не побачили. А так хотілося з ними та їхнім товаром познайомитися поближче. Схоже, ці компанії, як і американські виробники сингуматорів, зосередилися тепер окрім своїх переважно на азійських виставках похоронної індустрії, і, передусім у Шанхаї, Токіо, Джакарті, Сінгапурі та австралійському Мельбурні. Тобто в тих регіонах, де традиційно масовий попит на їхню дорогу продукцію.

Під час роботи виставки нам вдалося поспілкуватися із представниками ритуальної сфери Парижа, розпитати про особливості їхньої роботи та детально поговорити про законодавство Франції у похоронній сфері.

Торкнемося побіжно теми ритуальної галузі Французької Республіки і ми. Франція традиційно вирізняється у світі високим рівнем похоронного обслуговування населення. Водночас за державою лишається левова частка цього сектору. Без Свідоцтва про смерть та документально оформленої причини смерті до Похоронного дому йти нічого, як і в Німеччині чи інших країнах Європейського союзу. Це питання виключно госпіталів та державних клінік, точніше їхніх паталогоанатомічних відділень.

У павільйоні FUNERAIRE PARIS власник одного із приватних Похоронних домів паризького району Сен Дені, що в 9 км на північ від центру французької столиці запросив українську делегацію познайомитися з його родинною справою у третьому поколінні.

Похоронний дім, котрий ми відвідали в Сен Дені розташувався з точки зору   бізнесу надто вигідно. З одного боку, для зручності, у ста метрах від цвинтарної брами, а з іншого – фактично на одному майданчику з державним госпіталем та окремою будівлею його патологоанатомії. Тобто, тут в 50-ти кроках місце отримання необхідних документів для поховання, Похоронний дім, і буквально через клумбу міське кладовище.

Одразу звернули увагу на те, що Похоронний дім і продаж похоронної атрибутики – два різні види бізнесу. Тобто магазин, де здійснюється продаж вінків, трун, всього необхідного для похорону, навіть невеличких намогильних споруд, котрі можна встановити в день похорону! – справа вже іншого підприємства. Проте нам пояснили, що в даному разі, і таке справді буває у Франції часто, хазяїн обох закладів один. Будівля на всіх єдина, але входи все ж із різних сторін.

Нас запросили зайти до приміщення самого Похоронного дому. Зробили виняток, як для членів FIAT-IFTA та учасників Світової виставки похоронної культури та індустрії.

У Похоронному домі проводиться комплекс робіт з підготовки померлих до поховання чи кремації, у тому числі зберігання в охолоджуваних камерах до власне самого похорону та бальзамування. Похоронний дім в Парижі використовується на перший погляд дещо незвично. Прощання відбувається ніби в два етапи. У маленькій і затишній прощальній кімнатці прощаються найближчі рідні. А вже безпосередньо перед похованням, у призначений час, труну виносять до офіційної зали для прощань. Усі, хто приходять до зали, мають запрошення, що унеможливлює прихід випадкових людей, окрім тих, кого бажає бачити родина чи заповідав небіжчик. У залі є все необхідне для колективного заходу: ряди стільців, звук, відповідне світло, необхідна атрибутика – включно із релігійною.

Після обряду прощання в траурній залі автомобільний кортеж прямує на кладовище для поховання труни, де також є своя ритуальна зала. Або ж учасники похорону з труною прослідують на автомашинах до крематорію меморіального кладовища-музею Пер-Лашез, де в старовинних траурних залах власне і звершуються урочисті заходи прощання. Єдиний крематорій у Парижі державний, і знаходиться саме на території старовинного меморіалу Пер-Лашез. Віртуальний тур старовинним некрополем можна здійснити за посиланням: https://pere-lachaise.com/

Відео екскурсія до Некрополя Пер-Лашез за цим посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=rf7QmIZkgAw

Крематорій кладовища Пер-Лашез

Так уже склалося, що французькі крематорії і кладовища у віданні держави. Щоправда бізнесмен може інвестувати у будівництво крематорію або кладовища, але опікуватися ним зможе виключно на правах оренди. Наприклад, протягом 25-30 років. Як виняток – 50-ти. Потім термін оренди через новий договір потрібно буде продовжити. Муніципалітет оцінить, як велися справи, і, як правило, не матиме заперечень проти пролонгування угоди.

На допомогу під час похорону клієнту прийде страхова компанія в разі наявності страхового полісу та своєчасних сплат згідно умов договору. Місця на кладовищах Парижа надто дорогі: від 10 до 50 тисяч євро. Тому шириться популярність кремації. Рідні померлого можуть бути присутніми під час кремації в окремій залі очікування, що для нас поки що видається незвичним. У сільській же місцевості Франції переважає традиційний похорон в землю, а обряд зазвичай здійснюють священники. Щоправда сільський сектор як такий доволі малочисельний, і його правильніше назвати фермерським. Усі процеси сільськогосподарського виробництва там давно механізовані, нашпиговані електронікою, а тому не потребують масштабного людського втручання, а відтак і самого селищного населення.

Зрозуміло, є люди незаможні і в Парижі, та ще й у величезних масштабах. Особливо це стосується заробітчан, біженців та бідних емігрантів з Африки і Південно-Східної Азії, а також гнаних війною сімей із арабських країн Близького Сходу.

Прикмета сучасного Парижа – полчища біженців

Родичі таких не звертаються до Похоронних домів взагалі. «Бюджетний» і здебільшого за державний рахунок похорон розпочинається у моргу госпіталя, і відразу прямує до крематорію. В моргу госпіталя є все необхідне для підготовки тіла, а послуги для бідних державою надаються тут безкоштовно. До речі, у Франції та Великій Британії медицина безплатна. Зрозуміло, є й приватні клініки, але факт залишається фактом.

Розглянемо все детальніше. Коли помирає близька людина, сусід, друг, знайомий – це важка хвилина для всіх. До непоправної втрати додаються адміністративні формальності, і серйозні витрати на похорон. Як правильно підійти до них у Франції, особливо якщо похоронами будуть займатися небагаті люди?

Опираючись на доповідь регіональної Рахункової палати середня вартість похорону з муніципальної службою ритуальних послуг в Парижі коливалася в межах 3656 євро в 2016 році. Мінімальний бюджетний рахунок з кремацією обходиться в 1367 євро і в 1915 євро з похованням. Сюди не входить оплата місця на кладовищі. Ось деякі цифри, які можуть бути корисними: мінімальна ціна труни – 399 євро, її доставка – 70 євро, спецавтомобіль з водієм по місту – 240 євро, пошук прав на сімейне поховання – 120 євро, розкриття склепу – 790 євро, кремація – 567 євро, присутність поліцейського – 20 євро.

Хто ж оплачує похорон за відсутності сім'ї у небіжчика або за наявності неплатоспроможних родичів? У Франції є певні можливості отримати допомогу зі сторони французької адміністрації.

Уже до похорону постає питання як декларувати смерть. Відповідь залежить від місця настання смерті. Якщо людина померла в громадському місці або насильницькою смертю – декларуванням займається поліція. Якщо в лікарні – адміністрація лікарні.

Найскладніший варіант для нелегалів без знання мови – смерть близької людини вдома. В першу чергу потрібно викликати лікаря, котрий надасть медичну довідку про смерть. Це обов'язковий документ для всіх подальших дій. Протягом наступних 24 годин (вихідні та святкові до уваги не беруться) потрібно прийти до відділу цивільних актів місцевої мерії  тому, хто уповноважений цим займатися. Крім медичної довідки з констатацією смерті потрібно мати паспорт померлого і, свідоцтва про народження та про одруження. Видається документ працівником мерії в декількох примірниках, що необхідно для подальших адміністративних дій.

Лікарська довідка про смерть у Франції

Робимо акцент на правилах реєстрації смерті, так як згідно французьких законів, мерія зобов'язана ховати (і часто частково або повністю фінансувати похорон) не лише мешканців із реєстрацією в цьому місті, але й туристів, нелегальних мігрантів, якщо їхня смерть сталася на території міста.

Маємо відзначити, що перевезення померлого дозволений тільки після реєстрації небіжчика в мерії спеціальним транспортом похоронної фірми і з обов’язковим повідомленням префектури поліції.

Якщо людина померла в лікарні – ви маєте право мінімум на три безкоштовних дні збереження тіла в морзі. Хоча діяти через соціального працівника, то можна спробувати потримати безкоштовно і більше, якщо у цьому є справді нагальна потреба, а всім іншим за збереження у холодильній камері, безумовно, потрібно буде поденно платити.

Перевезення померлого з дому до спеціальних холодильних приміщень похоронної фірми і збереження там – виключно платні. Тому пряме зацікавлення родини померлого у тому, щоб якомога скоріше розпочати просити про соціальну допомогу зі сторони мерії. Кремація чи поховання небіжчика може відбутися не раніше 48-ми годин після смерті, але не пізніше 6-ти днів – необхідний інтервал для здійснення всіх необхідних адміністративних процедур, пов'язаних із похоронами.

Будь-хто у Франції  може написати у довільній формі і від руки заповіт, де вказати в який спосіб вбачає своє поховання.

Навіть якщо мерія вважає за краще часом з економічних причин поховання (адже кладовища державні), вона зобов'язана буде провести кремацію тіла, якщо такою була воля небіжчика. Так прописано у законі про поховання.

Що ж до питання поховання, то безкоштовно ховають лише терміном на 5 років в окремій могилі у спеціальній зоні кладовища, а надалі останки спрямують до крематорію.

Демонтаж після закінчення терміну оренди землі. Рештки відправлено до крематорію

Перепоховання відбувається тільки за рахунок приватної ініціативи зі сторони родичів або друзів. Відправка труни на батьківщину відбувається виключно за рахунок особистих коштів. Коштує це дуже дорого: від 5 до 6-ти тисяч євро.

Тут трапляється такий поворот: ці гроші нелегко зібрати, а ще важче пояснити потім працівникам мерії, як так сталося, що сім'я не знайшла гроші на поховання, але знайшла гроші на репатріацію труни на батьківщину?! Кожна сім’я у Франції постійно перебуває в полі зору соціальних служб з усіх питань, де задіяні державні кошти. Приховати будь-що неможливо, та й до того ж на сторожі закону перебувають високі штрафи.

Після кремації попіл розвіюють або в спеціальній зоні на кладовищі «Jardin des souvenirs» (дослівно перекладемо як «Сад спогадів») або в будь-якому іншому місці крім суспільно-значущих місць. Знайомі можуть купити місце для урни в колумбірії чи на ділянці під урни, або відвезти урну на батьківщину (репатріація).

Ділянка для розвіювання праху

З точки зору економіки, даний варіант є найбільш оптимальним для відправки на батьківщину. По-перше, є право безкоштовно зберігати її протягом року в крематорії, а відтак їхати на батьківщину у зручний для цього час. По-друге, вартість паперів супроводу і транспорт урни у валізі не йде ні в яке порівняння з транспортуванням труни (літак + спеціальний транспорт).

Коли люди, які організовують похорон, не мають достатніх фінансових коштів для оплати похорону, їх фінансування бере на себе територіальна громада, на території якої сталася смерть.

Потрібно юридично чітко розрізняти два варіанти за таких умов – організація мерією похорону за відсутності сім'ї (про це говорить стаття Спільного кодексу між територіальними общинами) і організація похорону в разі, коли покійний і члени його родини не мають для цього достатніх фінансових коштів. На це також є відповідна стаття у законодавстві.

Розрізняють три варіанти розвитку подій:

Перший. Коли у покійного немає сім'ї, але є фінансові ресурси. В цьому разі мерія організує похорони власним коштом, а потім відшкодовує свої витрати за рахунок спадщини (згідно зі статті з Цивільного кодексу відшкодування витрат на похорон вважаються пріоритетними після оплати судових витрат) на підставі статті вже згаданого нами Спільного кодексу між територіальними общинами.

Другий. Коли у покійного немає ні сім'ї, відсутні й фінанси. За таких обставин мерія повністю оплачує всі витрати на похорон. Відбувається взаємне застосування двох статей Загальної кодексу.

Третій. Коли у покійного є прямі родичі, але вони не в змозі оплатити похорон. В такому разі мерія оплачує похорон, а потім вирішує яку частину витрат вона візьме на себе, а яку відшкодує сім'я на підставі законодавства.

Закон говорить: малозабезпеченими (les «indigents») вважаються ті «громадяни, які не мають достатніх фінансових коштів». При цьому, бідним вважається не особа без фінансових коштів для існування, але та, що котра має невеликий регулярний дохід, який, тим не менш, дає змогу сім'ї претендувати на соціальну допомогу в організації похорону зі сторони мерії.

На сьогодні в жодному тексті законів немає чіткого визначення «малозабезпеченості» (notion d'indigence). Законодавці відмовилися свідомо фіксувати чіткі критерії «недостатніх ресурсів», залишаючи це питання на розсуд мерії, яка й повинна визначити малозабезпеченість у кожній конкретній ситуації. Тобто мерія повинна визначити, чи достатньо у небіжчика і його сім'ї засобів оплатити самостійно похорон і в якій мірі йому повинні допомогти соціальні служби цієї комуни.

Крім вивчення спадщини (наприклад, наявність власного будинку, коштів на депозитах), беруться до уваги і доходи дітей або батьків. Стаття 860-та Цивільного кодексу зобов'язує прямих родичів (дітей і батьків) пропорційно своїм доходам брати участь у фінансуванні похорону, навіть якщо вони відмовилися від спадщини.

Для малозабезпеченої людини похорон оплачується за рахунок комуни небіжчика. Якщо у небіжчика є сім'я, то їй необхідно навести докази власної неплатоспроможності. Мерія самостійно вибирає похоронну фірму, але бере до уваги вибір покійного: кремація чи поховання?..

У Парижі соціальні похорони обходяться в середньому в 1025 євро (дані на 2016-й рік). Якщо протягом наступних п'яти років з'являються спадкоємці, які хочуть перепоховати або останки піддати кремації, то ці витрати повністю йдуть за рахунок спадкоємців. Водночас мерія і соціальні служби не дрімають: мерія не забариться скористатися нагодою, щоб вимагати оплати першого похорону!

Слід зазначити, що нелегальні мігранти без офіційних доходів або ті, що «сидять» на соціалі, прекрасно вписуються в ці критерії безкоштовності. Асоціації допомоги мігрантам можуть допомогти родині або знайомим небіжчика зібрати досьє і переконати мерію в необхідності оплати витрат за рахунок місцевої адміністрації (комуни). Серед легальних жителів, в усякому разі тих, хто живе в Парижі, в ці критерії допомоги потрапляють холостяки і сім'ї, що живуть на соціалі, тобто на RSA або з ASPA.

Кількома словами про так звану матеріальну допомогу активної солідарності – програму RSA. На даний вид допомоги мають право особи, чий дохід на сім'ю нижче встановленого мінімуму. Наразі сума RSA становить 535 євро на самотнього і бездітного. У той же час іноземці, старші 65-ти років, котрі ніколи в житті не працювали у Франції, не отримують пенсію як таку, але мають право на соціальну допомогу по старості, еквівалентну мінімальній пенсії –  ASPA (allocation de solidarite aux personnes agees). А це сьогодні 800 євро.

Соціал, або різні види соціальної допомоги у Франції, в інших державах Євросоюзу, окрім того у США, в Канаді чи в тій же Австралії – допомога на прожиття, і в тому числі й на похорон. Це те, заради чого імігранти з бідних куточків планети штурмують ці країни, правдами і неправдами туди потрапляють, а потім – нечисті з їхнього числа на руку –  сидять на цьому соціалі, народжують десятками дітей, перетворюють своє життя на дармоїдство, а решту населення на тих, хто працюючи і дисципліновано сплачуючи усі податки, фактично їх годують, доглядають, і зрештою ховають. Армія таких соціоледацюг у Франції своєю появою спричинила до того, що корінні мешканці Парижа вже фактично його полишили, перебравшись за місто. І чим багатші, тим подалі відселилися. Така ж доля Лондона, мегаполісів Німеччини, інших великих центів Європи. Соціальна політика цих держав, яка кров’ю і потом багатьох поколінь будувалася, тепер на службі у жебраків із усього світу, а не у своїх громадян. Вона вперто тягне ці країни вниз, наступає брудною ногою на їхню культуру, історію, а в першу чергу – релігію і віковічні традиції. Ось така вона – зворотна сторона медалі під назвою «демократія».

Подякувавши Парижу з його світовою виставкою похоронної індустрії  та можливістю познайомитися з похоронною індустрією зблизька, надалі ми обрали шлях до Лурда – перлини Верхніх Піренеїв, де проблеми столичного мегаполісу не так помітні в силу неможливості приймати у себе тисячами біженців через брак місця і невелику площу. Мета нашого візиту була в межах культурного обміну з окремими рисами паломництва.

Розпочну зі своїх подорожніх заміток про це дивовижне місто крізь коротенький історичний екскурс, і в той же час неодмінно зі зверненням до ритуальної складової.

Дорога до Лурдського муніципалітету тривала приблизно 670 км на південь від Парижа. По прибутті, з його крутих схилів нашому оку відкрилися навіть мальовничі краєвиди Північної Іспанії.

Саме місто Лурд  із населенням в 15 з половиною тисяч осіб (за останнім переписом) — стало славнозвісним у другій половині XIX-го століття завдяки чудотворному місцю, розташованому на передгір'ях Високих Піренеїв у південно-західному закутку Франції. А більш точно – на вході до печери, чи швидше гроту з поетичною назвою Масаб’єль (дослівно з французької – Стара скеля).

Отже, Лурд набув світової слави після того, як розійшлася чутка, що в його околицях відбулося богоявлення 14-річній селянській дівчині Бернадетті Субіру, котра саме там, «у потрібний час і в потрібному місці», збирала хмиз у лісі для домашньої пічки. У день 11 лютого 1858-го з'явилася їй у печері «пані», сказавши: «Іди до священиків і скажи їм, щоб збудували вони на цьому місці каплицю, бо хочу, щоб воно стало місцем ласки для людей. Не переставай молитися та розповідай іншим, щоб і вони молилися. Піди й напийся з джерела та окропи себе водою з нього…»

Бернадетта Субіру

Хоч джерела Бернадетта не бачила і ніхто не знав нічого про будь-яке джерело у тому місці, та коли дівчинка розгорнула долонями землю у вказаному місці, то з того місця насправді почала бити джерельна вода, яка поступово почала переливатися у гірський потік.

Згодом розійшлися чутки про неймовірні чудеса: сліпець промив водою тією очі і прозрів. Сусідка дівчинки занурила у воду з джерела конаючу дитину — і хлопчик не просто вижив, але й став здоровим, дужим та довголітнім, попри те, що лікарі раніше були безсилі будь-що вдіяти на його запідозрений рак кісток. Після розголосу про чудесне зцілення сліпого чоловіка та онкохворого хлопчика до Лурда потягнувся народ.

До речі, християнська Церква, після чотирирічних досліджень спеціальною комісією, у 1933-му році визнала Лурд місцем «непояснених наукою чудес»,  а Бернадетту, яка померла на 35-році життя, проголосила в соборі Св. Петра в Римі святою особою. Як почесний гість на канонізації Бернадетти навіть був присутній 77-річний чоловік на ім'я Люї Жустін Бугогорт — колишній нещасний хлопчик-каліка, котрий виздоровів від раку кісток, скупавшись у цілющій джерельній воді, ставши зрештою довгожителем.

Саме тоді, коли Церква вже визнала чудеса в Лурді правдивими, то лікарі як і вчений світ поставилися до таких тверджень скептично — і навіть неприхильно. Коли ж лікарів закидали фактами про чудесні оздоровлення людей, то вони спростовували це «хибними діагнозами, істеріями та автосугестіями»: світські науковці вважали Лурд місцем великого обману, а всіх прочан — його жертвами.

Проте людський потік було вже не зупинити. Так Лурд разом із португальським містом Фатіма, історія котрого вельми схожа на Лурд, стали святинями християнськими.

Потік людей – хворих і скалічених – просто вражає. Ви ніде більше не зустрінете таких в одному місці у такому числі. Коли ви потрапляєте до Лурда, окрім краси цього гірського міста, його незвичної архітектури, величних високохудожніх багатоярусних храмів, середньовічної фортеці з історичним музеєм, найбільших вражень вам нададуть купелі місцевих ченців, де ви неодмінно маєте прийняти магічні оздоровчі водні процедури, доторкнувшись своїм тілом і душею до історичного феномену, християнської святині і чудес світу загалом. Ченці допоможуть вам у цьому, кожного приймуть особисто і без черг: чоловіків окремо від жінок. Інваліди і хворі отримають особливу допомогу і надію на зцілення. Для них є окремі купелі.

Просто неба по берегах стрімкої річки Ґава для великих зібрань людей відбуваються майже безперервні богослужіння за здоров’я новоприбулих сімей з важко хворими та інвалідами. Не стихають молитви і в залах церков та соборів, біля гроту Діви Марії та печер.

Численні храми вражають своєю величчю і красою. Служба в них не припиняється ані вдень, ані вночі. Окрім джерела з цілющою водою, ченці заведуть вас у цілющі купелі, де ви за будь-якої пори року відчуєте на собі чудодійну силу води і дізнаєтеся що ж насправді є Божа благодать.

Щовечора на тому місці, де Бернадетті явилася Божа матір (про красу цієї ущелини словами не сказати, це потрібно побачити) розпочинається грандіозна служба просто неба, після чого – неодмінно Хресна хода.

Серед гір майстерно вибудуваний маршрут – копія Єрусалимського – останньої ходи Іісуса Христа. Так, саме копія: точна кількість поворотів, довжина, число сходів тощо. Дивовижна атмосфера нічної ходи, тисячі факелів і великих свічок, сила силенна святих отців різного рангу в голові ходи – все це справляє потужне незабутнє враження. Доторкнутися до Святих місць з такою енергетикою і Вірою навряд чи десь іще доведеться. Святий Дух тут в усьому…

Переглянути богослужіння та нічну ходу з факелами у Лурді можна переглянути за цим посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=t8NYik7HCgs

Важлива інформація: участь беруть християни усіх конфесій і церков, незважаючи на те, що пальма першості безумовно за Ватиканом. Для кожного, хто бажає, розкладено свічки різних розмірів. Паломники, хворі і просто гості підходять, кладуть гроші до величезних срібних посудин і беруть свічки самсотійно. Ніхто не охороняє і не контролює цей процес.

Декілька постулатів католицизму – і це також одне із підтверджень Божої благодаті і святих чудес – Божа матір «надиктувала» малій Бернадетті уві сні, і та виклала їх у свою чергу надиктувавши місцевим ксьондзам за життя. А це десятки сторінок. Самих же Богоявлень вісімнадцять! Текст настільки складний, що, зрозуміло, дитина аж ніяк не могла зробити цього самотужки. Спробувала його читати, але без спеціальної підготовки з теології справа ця виявилася марною. Дитяча психіка Бернадетти була настільки перевантажена усім, що сталося протягом кількох років, що вік її, на жаль, став вельми вкороченим (7 січня 1844 — 16 квітня 1879).

Так от, під час 10-го «об'явлення» Пречиста Діва сказала до Святої (віднині) Бернадети: «Скажете священикові, щоб тут збудував каплицю і щоб тут приходили процесії».

Французькі священики, зрозуміло, виконали прохання Пречистої Діви, не каплицю, але величаву базиліку Розер (дослівно з французької — Троянда) та низку прекрасних церков у Лурді збудували. Служать вони людям з усього  світу дотепер.

Під час однієї із зустрічей Бернадетта Субіру набралася відваги і спитала чудесну Пані про Її ім'я. Відповідь була чудесна, Пані відповіла: «Я — непорочне зачаття». Ось що цікаво: Богородиця сказала це Бернадетті через чотири роки після того, як папа Пій IX проголосив Догму про «Непорочне зачаття»

Бернадетта стала черницею, а Лурд перетворився на один із найкрупніших центрів світового християнського паломництва, де відбулося безліч дивовижних зцілень хворих паломників з усієї Франції та Європи.

Ми також ознайомилися із журналом чудесних зцілень: там імена, адреси, телефони з усього світу. Нагадаю: про життя Бернадетти у 1943 році в США було знято відомий фільм «Пісня Бернадетти» з Дженніфер Джоунс у головній ролі.

Тіло Бернадетти після її смерті виявилося нетлінним і зберігається у храмі французького Невері. Ще одна несправедливість і відкрите питання: А чому не в Лурді?..

У 1933-му Бернадетта була зарахована до лику Святих. Свята Бернадетта вважається покровителькою пастухів, усіх тих людей, серед яких вона виросла, і де на неї випали такі непрості для дитячої душі випробування, що, повторюся, через шалений вплив на дитячу свідомість очевидно і вкоротили їй віку.

Українські священики і наші побожні люди почали брати участь у святих процесіях в Лурді понад 50 років тому. А Церкву – Українську! - збудували і освятили 25 років тому, після розвалу совдепії.

Український храм Успіння Пресвятої Богородиці в Лурді

На її освячення приїхало близько 1500 вірних та багато священиків з-за океану та з Європи. Посвячення довершив Кардинал Іван Мирослав Любачівський, бо в той час Кардинал Йосип Сліпий був уже надто важко хворий. До сьогодні мають українці в Лурді золотоверху церкву, великий дім, де живе священик та сестри-законниці, а навпроти церкви є український готель Святої Родини. Поміж церквою і готелем пролягає Вулиця України, затверджена французьким урядом. Були там і ми. Відверто незвично було жити там, спілкуватися українською, а почувши українську на ресепшн — відчувати себе вдома. За проживання з нас узяли просто символічні кошти швидше на благодійність та на Спільну свічу.

А в самій базиліці Розер, яка збудована на тій скелі, де стільки разів з'являлась Мати Божа, є українська каплиця з нашими іконами, а під престолом є напис Вівтар України. Ця каплиця перш за все свідчить про любов українського народу до Матері Божої. Нагадаємо адресу української церкви в Лурді для наших паломників: 8 bis Rue de L'Ukraine, 65100 Lourdes, France.

Містечко настільки живе до спілкування, відкрите для всіх християнських душ, з незвичайною цілющою відкритою енергетикою і на щастя надто компактне. Тож ми мали можливість обійти його майже все пішки вже протягом першого дня перебування.

А кладовище міста Лурд стало меморіальним через поховання тут сім’ї Бернадетти Субіру. Живі квіти тут завжди. Не забарилися із його відвідинами і ми.

Могила сім’ї Субіру  примітна лише накінечником стріли, а перед нею – художник Луї Капдев’єль

Сам цвинтар – це велична історія міста, а може й усієї Франції ХІХ-ХХ століть і повноправна пам’ятка мистецтва склепів.

Гостинні споруди завжди з прочиненими дверима на відміну від інших європейських країн, зі столиками для квітів і фотопортретами, іконками і скульптурами Діви Марії.

Навколо шедеври скульптурної майстерності, втілені в камені, величні гранітні і мармурові постаменти, військові поховання воєн різних часів і епох. За якістю і майстерністю виконання – це могла би бути ділянка паризького Пер-Лашез або навіть історичного і меморіального Сен-Женев’єв де Буа.

Нас цікавила і його сучасна історія, тобто його буденна робота. Місця для поховань традиційних майже не залишилося. Лурд оточений горами, а місця для розбудови території відверто бракує. Що вже й говорити про нові ділянки під кладовище. Фактично маємо тільки одну діляночку, на око – не більше 2-х соток. Усі поховання, чи то пак – підпоховання – вже після  крематорію. Лурд – місто, що буквально із зачиненими щільно ворітьми для нових мешканців, а особливо емігрантів. Їх тут важко зустріти навіть серед обслуги. І в цьому місту справді пощастило на відміну від решти Франції, а надто – Парижа…

Про нових мешканців родинних підземних склепів нагадують таблички з їхніми іменами

Навколо гори, а тому про розвиток через будівництво говорити не доводиться. Усі поховання йдуть у родові могили. Нових місць вдалося розшукати буквально два-три десятки. Ті ж кілька соток, що виділені муніципалітетом, нових приймають мешканців вкрай рідко і за особливим розпорядженням мера комуни. Місце на кладовищі, а точніше його грошовий еквівалент – вартує за нашими мірками ціни квартири. Тому одне-два поховання у землю на рік – не більше. Що ж до захоронення урн, то для членів родин (на відміну від тієї ж Німеччини, наприклад) кількість урн в родових місцях необмежена. Ніде дітись: не везти ж покійників до інших міст.

Завершуючи свою розповідь про ритуальнуну галузь Франції та Світовий форум похоронної культури та індустрії, приходжу до висновку, що й надалі українська Міжнародна асоціація професіоналів похоронної справи вивчатиме досвід зарубіжних партнерів. У новому Законі «Про похоронну справу в Україні», будуть закріплені нові для нашої держави Статті про Похоронний дім, приватні кладовища і крематорії, ліс-кладовище, екологічні і зелені поховання. Ці ідеї і принципи, що базуються на європейському і світовому досвіді, спільно з Міністерством  розвитку громад та територій України розробила саме наша громадська організація МАППС. Візит до Франції дав зрозуміти, що ми маємо прагнути до нового рівня сервісу, з однієї сторони, а з іншої наближати Україну до стандартів життя у Європейському Союзі. І в першу чергу, в розвитку соціальних програм, соціального забезпечення і соціального страхування, у тому числі і в питаннях надання населенню похоронних послуг. Соціал, як його називають в ЄС, це ключове питання впевненості у завтрашньому дні. Кожен громадянин має право подбати про завершення свого земного шляху заздалегідь, уклавши договір про поховання на майбутнє, держава має гарантувати соціально незахищеним громадянам достойну церемонію прощання і місце вічного спочинку. Динамічного розвитку чекають законодавчі ініціативи щодо страхування життя і соціальних гарантій. Вивчати світовий досвід, популяризувати його, вносити нові статті до нашого законодавства і широко знайомити з усім громадськість через ЗМІ – це є наріжним каменем у діяльності МГО МАППС і мене як її президента.

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram