Блог Наталії Мосейчук збирає шкільні історії українців

16:31, 21 лютого 2018
Вікно
197 0

Торік телеведуча 1+1 вирішила взяти на себе соціальну місію – зробити так, щоб тема вчителів, освітніх реформ, розв’язання проблем шкіл та захист прав освітян, учнів і їхніх батьків стала в суспільстві центральною і рейтинговою. Місяць тому Наталія Мосейчук відкрила свій блог із назвою БЕЗПР(ОСВІТНІ) ЛІКАРНІ на ТСН.ua, щоб захистити право дітей на освіту в лікарнях. Обговорення теми відсутності освітніх класів у лікарнях для тисяч дітей, змушених тижнями, місяцями, а іноді й роками перебувати на лікуванні, зібрало чимало у соцмережах коментарів. Своїми думками і спогадами поділилися і відомі журналісти, громадські діячі та колеги Наталії.

Ведучий ранкового шоу «Сніданок з 1+1» Руслан Сенічкін на своїй сторінці у facebook згадує:

«Шкільні роки, 5-й клас, я потрапив до лікарні. Мене не було в школі три тижні. Я лежав у палаті, в мене були ускладнення з серцем. Минув лікарняний період, потім я ще тиждень реабілітувався вдома. А далі повернувся у свій клас. У мене ніколи не було синдрому відмінника, я був хорошистом, інколи і трійки траплялися. Я не прагнув бути ліпшим за всіх, для цього були інші хлопці та дівчата, але в той момент зрозумів, що просто відстаю від усіх! З'явилося відчуття, ніби всі все знають, а я – нічого.... Почуватися відсталим в класі з 35 учнями дуже неприємно. Падає самооцінка. І в цій ситуації я виявився абсолютно покинутим. Тоді я пережив справжній стрес. Переконаний, без наставників, репетиторів, у такому юному віці важко осягнути складний матеріал, особливо з алгебри, хімії, геометрії. Потрібні вчителі – без них дітям ніяк».

Наталія Мосейчук наголошує, що в Європі та цивілізованому світі школи в лікарнях є нормою. Взаємодія школи і лікарні поширена в Італії, Франції, Німеччині, Литві, США, Японії. В Україні, за орієнтовними підрахунками, 33 обласні дитячі лікарні, сотні різних відділень, маленьких районних і спеціалізованих. Та поки що ніхто не опікується освітою хворих дітей,  яким важливо навчатися, не втрачати контакту з життям, думати про майбутнє, розкривати свої таланти. Це справжня екосистема, це розвиток і вікно в світ.

«У другому класі шкільні бешкетування завершились для мене струсом мозку. Після цього, здається, цілу чверть пропустив. А потім ще й перейшов у інший клас. Важко було – і  наздоганяти програму,  ще й звикати до нових однокласників. Тим паче, в «старому» класі я був відмінником, а в «новому» почав діставати «трояки». На той момент допомогло те, що в новому класі була дуже хороша перша вчителька, яка допомогла адаптуватись, ну і з товариськими однокласниками пощастило. А ще, мабуть, добре, що все це відбулось так рано. Але це просто ідеальний збіг. Хіба у всіх так? Думаю, у «складнішому» для дітей віці (років 13-14) було б ще важче. А якщо пропустити місячну програму? А якщо півроку пролежати у лікарні?» - поділився з нами колега Наталії Мосейчук Святослав Гринчук.

«У шостому класі мені пощастило. Після складного перебігу вітрянки дільничний лікар у пошуках на мені бодай одного живого місця порадила здати аналізи, щоб попередити ускладнення. Так я потрапив у відділення нефрології дитячої лікарні у мальовничому місці на околиці Києва. Діти з різними патологіями та захворюваннями нирок лежать там РОКАМИ! Вдумайтесь тільки! Роками! Але я попереджав, що тоді мені пощастило, все вчасно попередили, і я просидів у відділенні довгі два тижні. Мені здавалося, що час зупинився, і всі мої друзі мене забули. Більш того, я серйозно роздумував над тим, щоб іще раз залишитися у шостому класі, бо боявся у школі буквально всього! І це всього 2 тижні. У мене був сусід, молодший за мене роки на три. Бабуся радісно порахувала, що Андрій більшу частину свого життя провів тут, у лікарні. Це був їхній маленький ювілей. З дозволеною кашею і дієтичними солодощами. Тут уже все зрозуміліше, тут дім, а там – порожнеча, школа і доросле життя. Тоді мені стало по-справжньому страшно», - зізнався ведучий Єгор Гордєєв.

Своєю думкою поділився також і колега Наталії Мосейчук, співведучий програми «Право на владу» Сергій Іванов:

«Не знаю, чи пам'ятаєте, як важко було надолужувати пропущене через хворобу в школі, але я пам'ятаю це дуже добре, бо мама-вчителька суворо контролювала мою учнівську успішність. Дякувати богам і генам, ми ніколи не стикалися з необхідністю вчитися в лікарні. Декого я не бачив місяцями, і вчителі, заплющивши очі, малювали їм трієчку в табелях з жалю. Сьогодні все набагато складніше. Здоров'я нації з року в рік погіршується. Лікування коштує шалених грошей, і батьки, які місяцями виходжують хворих дітей, мусять ще й наймати репетиторів, щоб хоч якось забезпечувати дітям інтелектуальний розвиток. Україна мусить впроваджувати цивілізаційні механізми в усіх сферах життя. Ми ж Європа. А Європа – це не так можливість звалити, як уміння облаштувати свій дім», - написав він на своїй сторінці у facebook.

До однодумців Наталії та теми освіти у лікарнях долучилося вже багато освітян, відомих осіб, блогерів, зокрема, Зоя Литвин, Євгенія Смирнова, Олександра Лобода та ін.

Долучайтеся до обговорення цієї теми і ви! Пишіть на фб Наталії, діліться своїми історіями, спогадами та ідеями щодо вирішення цієї проблеми в Україні. Всі разом ми – четверта влада, завдяки якій люди можуть більше і мають більше надії розв’язати проблему на всіх рівнях та нарешті змінити пріоритети в державі. Наразі цього вимагає тема освіти – тема майбутнього наших дітей.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter